Побачила заплакану бабусю, що виходить з продуктового магазину. Вирішила втрутитися

Кажуть, що самотність – хороша річ, коли є хтось, кому можна сказати, що самотність – річ хороша. Особливо помітні самотні люди у старості. Як правило, це покинуті, неприкаяні і сумні люди. Можливо, колись вони були потрібні на виробництві, у них були родичі, друзі. Але під старість людина з якоїсь причини життєвої залишився один. А тут ще фінанси співають романси.

Одного разу моя подруга пішла в магазин, і з нею стався примітний випадок, про цю нетривіальною історії і піде мова.

Випадкова зустріч

Моя подруга заповнювала свою корзину, споро купуючи продукти для вечері в найближчому гастрономі. Коли підійшла до м’ясного відділу, несподівано помітила бабусю.

Така звичайна на вигляд бабуся, ну, може бути, трохи більше втомлена і тиха, ніж інші покупці. Одягнена в старовинне пальто, явно куплене в часи Союзу, років тридцять назад, тому що у мами подруги було колись таке ж.

Бабуся чекала, коли продавець зважить їй курячу шкіру.

– Для собаки або кішки берете? Свіжа шкіра? – запитала у бабусі подруга.

– Та що ти, мила, яка собачка, пенсії не вистачить утримувати. Собі беру, супчик зварю. А так бачиш, їжа моя якась…

І показала цілий пакет з ліками від діабету.

– Пенсія на ліки та на квартплату йде. А вже на що їсти купувати – і не знаю. От спасибі продавцю, завжди мені курячу шкіру, м’ясні обрізки залишає.

І з надією подивилася на продавщицю…

Плач – не плач, не з’явиться калач

Подруга і продавщиця подивилися один на одного. Продавець буркнула:

– Бачите, сьогодні знижка в магазині для пенсіонерів, цілий день скандали, нахватают продуктів, а розплачуватися нічим. Знижка 10 відсотків і тільки на найнеобхідніші продукти. А їм масло, курку подавай… Дістали, чесне слово!

І невдоволено подала 200 грамів курячих обрізків бабусі.

Бабуся пішла. Поки вона розраховувалася в касі, подруга побігла знову по магазину, купила пляшку олії, кілограм цукру, пачку чаю і печива до чаю. Всі недороге взяла, тому що сама живе небагато.

Наздогнала бабусю вже на виході і ніяково сунула їй пакет з продуктами. Сказала:

– Вибачте, бабуся, візьміть, будь ласка, їжте на здоров’я.

Бабуся заплакала, подякувала і взяла пакетик. Розповіла, що її син помер вже як два роки, а надгробок вона ще не поставила, боїться, що не встигне до смерті…

Поволі подруга дізналася, де живе бабуся, і вирішила хоча б раз в місяць їй допомагати, чим може. Нехай вона небагато може, але що робити – шкодує самотніх людей похилого віку.

Ось така історія…

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code